людина з досвідом полону

Війна змінює життя людей, але не повинна позбавляти їх гідності. Те, як ми говоримо про тих, хто пережив полон, має велике значення для їхнього повернення до мирного життя, відновлення та реінтеграції в суспільство. Саме тому в публічній комунікації важливо використовувати коректні й чутливі формулювання.
✅ Правильно
• Захисники та захисниці, звільнені з полону
• Люди із досвідом полону
• Військовослужбовці, звільнені з полону
• Цивільні особи, звільнені з полону
❌ Неправильно
• Полонені
• Колишні полонені
• Колишні бранці
• Нещасні полонені
• Люди, які пройшли катівні
• Обмінний фонд
Чому ці слова є неприйнятними
Формулювання на кшталт «полонені» або «колишні полонені» зводять людину до пережитого травматичного досвіду. Вони закріплюють за нею статус, пов’язаний із насильством і безпорадністю, хоча насправді полон — це подія, яку людина пережила, а не її ідентичність.
Особливо неприйнятним є використання вислову «обмінний фонд» щодо людей. Така лексика фактично знеособлює їх і перетворює на об’єкт, а не на особистість із гідністю, правами та власною історією.
Коректна мова допомагає уникати повторної травматизації та демонструє повагу до тих, хто пройшов складні випробування.
Чому важливо говорити «звільнені з полону»
Формулювання «захисники та захисниці, звільнені з полону» або «люди із досвідом полону» зосереджують увагу не на травмі, а на людині та її сьогоденні.
Такі слова підкреслюють головне:
• людина повернулася додому;
• вона має гідність і право на повноцінне життя;
• її досвід не визначає її майбутнє.
Слова також можуть підтримувати. Безбар’єрність у комунікації означає повагу, чутливість і відповідальність. Особливо тоді, коли йдеться про людей, які пережили війну, полон або інші складні випробування. Іноді одне правильно обране слово може стати проявом підтримки й людяності.
Дізнатися більше про коректну комунікацію та взаємодію з людьми, які мають досвід полону, можна в інформаційних матеріалах платформи «Ти як?».

Мова формує ставлення.

Саме через слова ми або будуємо повагу й довіру, або — навіть несвідомо — відтворюємо стереотипи та дискримінаційні підходи. У межах принципів безбар’єрності важливо використовувати коректні й нейтральні формулювання, зокрема коли йдеться про зовнішні ознаки людини.
Правильно
Темношкірий чоловік
Темношкіра жінка
Неправильно
Чорний
Негр
Кольоровий
Чому ці слова є неприйнятними? Слова «чорний» і «кольоровий» є знеособленими. Вони редукують людину до однієї зовнішньої ознаки та мають зневажливий відтінок, навіть якщо не завжди використовуються з прямим наміром образити.
Слово «негр» тривалий час в українській мові сприймалося як нейтральне. Однак у сучасному контексті воно набуло чітко негативного, образливого значення в англомовному світі. На тлі глобальних рухів за права людини цей термін асоціюється з історією рабства, дискримінації та насильства.
Для темношкірих американців це — болісне нагадування про минуле, у якому їхніх предків позбавляли свободи й гідності. Для України, як держави, що сама протягом століть зазнавала утисків і поневолення, така чутливість до мови має бути особливо зрозумілою.
Коли і як доречно згадувати колір шкіри? У більшості випадків взагалі не варто акцентувати увагу на кольорі шкіри, адже це не має жодного відношення до професійних, особистісних чи громадянських якостей людини. Втім, якщо колір шкіри є об’єктивно важливим для контексту, слід використовувати нейтральні й описові формулювання — зокрема «темношкірий / темношкіра», уникаючи оцінних або історично обтяжених слів.
Безбар’єрність починається не з гучних декларацій, а з уважності до дрібниць — до слів, якими ми називаємо одне одного. Коли ми обираємо коректну мову, ми визнаємо просту істину: людина завжди більша за будь-яку ознаку, якою її можна описати.

Сім’я у складних життєвих обставинах

Ще до недавна словосполучення «неблагополучна сім’я» вважалося цілком прийнятним у побуті та навіть в офіційній комунікації. Сьогодні ж ми дедалі чіткіше усвідомлюємо: такі слова не просто описують ситуацію — вони наклеюють ярлик, який супроводжує родину роками, незалежно від реальних змін у її житті. Тому давайте будемо коректними до всіх людей.
Правильно
Сім’я у складній життєвій ситуації;
Сім’я у складних життєвих обставинах.
Неправильно
Неблагополучна сім’я.
Чому варто змінювати формулювання? Слово «неблагополучна» створює враження, ніби проблема — у самій родині як у сталій характеристиці. Натомість формулювання «сім’я у складних життєвих обставинах» акцентує увагу на тому, що йдеться про тимчасову ситуацію, спричинену конкретними чинниками: втратою роботи, хворобою, наслідками війни, вимушеним переміщенням, кризою доходів чи іншими життєвими викликами.
Обставини можуть змінюватися. А от ярлик — ні. Саме тому безбар’єрна мова допомагає не відштовхувати, а підтримувати. У будь-якому випадку підтримка, доступ до інформації, соціальних та державних сервісів можуть змінити ситуацію на краще.
Безбар’єрна лексика — це не формальність і не данина моді. Це прояв поваги, людяності та професійної відповідальності. Вона дозволяє говорити про складні речі без осуду, визнаючи гідність кожної родини та її право на допомогу й відновлення.
Коли ми змінюємо слова — ми змінюємо підхід. А разом із ним і ставлення суспільства: від стигматизації — до підтримки, від осуду — до розуміння.

Соціальне відторгнення

Соціальне відторгнення — це процес, за якого окремі люди або групи не мають можливості повноцінно брати участь у житті суспільства: вони позбавлені доступу до освіти, праці, ресурсів та відчувають дискримінацію. Воно виступає протилежністю соціальної залученості (інклюзії) і є проявом порушення базових прав людини.
Причини соціального відторгнення
Упереджене ставлення або системна дискримінація — за ознаками сексуальної орієнтації, статі, віку, інвалідності, міграційного статусу тощо.
Відсутність інфраструктури та доступу до ресурсів — наприклад, мешканці віддалених сільських або гірських територій можуть бути виключені через слабке транспортне або інформаційне сполучення.
Комбіновані фактори: бідність, освіта, нерівність, місце проживання можуть стати перепонами для участі в житті суспільства.
Як це стосується безбар’єрного простору
Для створення безбар’єрного простору важливо враховувати, що соціальне відторгнення може бути не лише наслідком свідомих упереджень, але й наслідком відсутності доступної інфраструктури, ресурсів, інформації. Тобто:
Забезпечення доступу до освіти, медицини, культурних ресурсів на рівних засадах.
Розвиток транспортного, інформаційного, цифрового зв’язку для територій, які можуть бути віддалені чи недостатньо забезпечені.
Усвідомлення того, що рівне ставлення + рівний доступ = основа інклюзії.
Що таке інклюзія (соціальна залученість)
Інклюзія означає створення таких умов, щоб кожна людина, незалежно від своїх характеристик чи обставин, могла повноцінно брати участь у всіх аспектах життя: громадському, економічному, політичному, соціальному.
Це означає не лише усунення бар’єрів, але активні дії — надання можливостей, ресурсів, голосу та поваги до прав.

«людина з порушеннями слуху»

У повсякденному спілкуванні ми часто не замислюємося, наскільки важливо добирати слова. Зокрема, коли йдеться про людей з порушеннями слуху, правильна термінологія — це не просто мовна норма, а прояв поваги.
Правильно:
людина з порушеннями слуху;
людина з повною / частковою втратою слуху;
нечуючий / нечуюча людина.
Неправильно:
глухий;
глухонімий.
Люди з повною втратою слуху (через травму, стан здоров’я або вікові зміни) зберігають здатність до мовлення. Навіть діти, які народилися з порушенням слуху, можуть навчитися говорити, хоча їхня вимова може відрізнятися. Тому слово «глухонімий» є некоректним — адже воно неправдиво поєднує відсутність слуху з відсутністю здатності говорити.
Серед самої спільноти існують різні погляди: для когось слово «глухий» є прийнятним, інші його уникають. Універсальним і коректним для всіх вважається вислів «людина з порушеннями слуху».
Цікаво, що в останні роки дедалі частіше вживають термін «нечуючий». Хоча мовознавці ставляться до нього обережно, мова — живий організм, і саме люди формують, які слова набувають сили й прийняття.
Повага починається зі слова. Вживаючи правильні терміни, ми будуємо суспільство, у якому кожна людина — почута, навіть без слів.

Як правильно звертатися людей з розладами / порушеннями аутистичного спектра.

Всі ми різні і по різному сприймаємо світ. Проте кожна людина достойна поваги і гідного ставлення. Звертання до людини – це теж прояв людяності.
Коректні варіанти:
люди з розладами / порушеннями аутистичного спектра;
люди з РАС;
люди в спектрі аутизму;
люди з аутизмом (це допустимий варіант).
Некоректні варіанти:
«аутисти» (за винятком, якщо особа сама цього бажає);
сленгові або метафоричні вирази на кшталт «людина дощу».
Чому це має значення? Терміни впливають на ставлення суспільства, і мова може підтримувати або стигматизувати. Використання формулювань «людина з…» підкреслює, що діагноз — це частина життя, а не весь зміст особистості. Якщо хтось сам себе ідентифікує як «аутист / аутистка» — це бажання варто поважати, але це має бути вибір самої людини.
Важливо уникати метафор чи образів, які можуть створювати неправильне сприйняття або відчуття «іншості». Наприклад, «людина дощу» — популярна метафора, але вона може бути сприйнята як романтизована чи знеособлена.
Варто знати, що спектр аутизму – це широкий спектр особливостей (у спілкуванні, сприйнятті, поведінці), і кожна людина може мати різні потреби та здібності.

Мова формує наше ставлення до інших. Коли ми говоримо про будь-яку людину, ми маємо пам’ятати основний принцип безбар’єрної мові – спершу ми називаємо людину, а вже потім її особливості (якщо їх потрібно згадати). Сьогодні поговоримо, як коректно звертатися до людини, яка через певні обставини має порушення зору.
Коректні варіанти:
Людина з порушеннями зору
Людина з повною або частковою втратою зору
Незряча людина
Некоректні варіанти:
Сліпий
Підсліпуватий
Людина з вадами зору
Термін «сліпий» досі можна зустріти навіть в офіційних документах, але цей термін знецінює людину. Це слово – наче тавро, що зводить особистість лише до однієї риси. До того ж, у мові воно часто використовується як синонім до «неспроможності помічати очевидне» — наприклад, «сліпа випадковість» чи «сліпа довіра». Тож такий вислів має додатковий негативний відтінок.
Коли ж ми говоримо «незряча людина», то не принижуємо, а описуємо стан без оцінки. Це дає можливість сприймати людину не через призму обмеження, а як рівноправного члена суспільства.
Пам’ятаймо: слова мають силу. Коли ми вживаємо застарілі чи образливі вислови, ми мимоволі підкреслюємо «інакшість» замість рівності. Кожна людина — значно більше, ніж будь-яка одна її риса. Поважаймо і підтримуймо одне одного у щоденному житті, адже саме це створює міцне, безбар’єрне та щасливе суспільство.

Словник безбар’єрності: людина з інвалідністю

У кожної людини є багато ознак, які роблять її неповторною – колір волосся, колір очей, зріст, професія, національність тощо. Інвалідність – це лише одна з ознак людини. Тому говорячи про людину з такою ознакою коректно вживати термін «людина (особа) з інвалідністю», дотримуючись принципу – на першому місці завжди людина, а вже потім її ознака, якщо це необхідно з якихось причин вказати.
Існує термін «обмежені можливості», проте варто пам’ятати, що обмежені можливості у всіх людей – ми не можемо бігти зі швидкістю автомобіля, стрибати як кішка, літати як птах, навіть читати і рахувати вміють не всі. Тому обмежені можливості має кожна людина – з інвалідністю чи без.
«Особливі потреби» має теж кожна людина. Комусь двері занизькі, комусь їжі замало на загальному обіді, хтось може спати тільки у повній тиші… Це не має ніякого відношення до інвалідності. А наявність пандусу— це давно вже не особливі потреби, а базова інфраструктурна потреба для всіх людей, адже ним користуються не тільки люди з інвалідністю, а й батьки з дитячими візочками, пасажири з валізами на колесах тощо.
Ще є термін «неповносправність», який використовується в судових рішеннях, що також є неприпустимим і цей термін не є юридично визнаним в Україні. Крім того, більшість людей з інвалідністю не є неповносправними, вони такі ж, як і решта людей, і так само можуть працювати, навчатись, народжувати та виховувати дітей.

Словник безбар’єрності: внутрішньо переміщена особа

Через збройну агресію рф на території України, що триває з 2014 року, багато людей були вимушені покинути власні домівки на тимчасово окупованих територіях і переїхати до більш безпечних регіонів нашої держави.
Таких людей правильно називати – внутрішньо переміщена особа (скорочено – ВПО), або людина, яка переїхала з тимчасово окупованих територій, або вимушений переселенець.
Неправильно називати таких людей «біженцями». Біженці – це люди, які вимушено переїжджають в іншу країну. А внутрішньо переміщені особи не змінювали країну свого проживання, лише її регіон.
Можна використовувати термін «переселенець» —це дуже широкий термін, який позначає в цілому людей, що змінили місце життя.

Словник безбар’єрності: маломобільні групи населення

Коли ми говоримо про безбар’єрність – це перш за про повагу і гідність до кожної людини, про рівний доступ до всіх можливостей в незалежності від статі, віку, фізичного та емоційного здоров’я, раси тощо.
В цьому розрізі варто поговорити про маломобільні групи — людей, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, комунікації або одержанні якихось послуг. Це люди, які відчувають складнощі під час самостійного пересування через незручне й недоступне середовище, а саме:
люди з якимись фізичними, в тому числі тимчасовими, порушеннями (зору, слуху, опорно-рухового апарату тощо);
люди старшого віку;
вагітні жінки;
діти до 7 років з батьками або особами, що їх супроводжують;
люди зі значно більшою або меншою за середню масою тіла, значно вищі або нижчі за середній зріст.
Представники маломобільних груп населення часто відчувають складнощі через неналежну організацію громадського простору навколо. Саме тому цей простір має бути організований таким чином, щоб будь-яка людина відчувала: для неї створені комфортні умови. Наша спільна задача – врахувати потреби всіх груп населення для загального користування всіма суспільними благами.

Словник безбар’єрності:
жестова мова

Жестова мова — це мова, яку використовують люди з порушеннями слуху. Не варто її плутати з мовою жестів – це наша міміка, жестикуляція, сміх.
Дуже важливо, при спілкуванні з людиною, яка використовує жестову мову, і за наявності перекладача звертайтесь безпосередньо до людини, що говорить жестовою мовою, а не до перекладача.
Будь ласка, уникайте некоректних питань до людини, що користується жестовою мовою, не робіть акцент на її обмеженнях. Краще поставити питання так: «Як ти вивчив жестову мову?» або «Давно ти володієш жестовою мовою?». Такі запитання не образять людину, водночас дадуть їй можливість розповісти більше про себе.
Цікаво, що люди, які спілкуються жестовою мовою, мають свою культуру: жестові імена, театри тощо. Кожна країна має свою жестову мову, і взаєморозуміння залежить від індивідуальних навичок і бажання комунікувати. Існує також міжнародний жест — це не окрема мова, а набір жестів із різних мов, які є найбільш поширеними й зрозумілими. Ця база жестів була створена для подій на кшталт спортивних змагань чи зібрань Всесвітньої федерації глухих, де люди з порушенням слуху з різних країн можуть легко спілкуватися між собою.